Режим надзвичайної ситуації, карантин чи навіть введення надзвичайного стану – не є підставою для обмеження або заборони поширення суспільно важливої інформації. Навпаки, в умовах небезпеки своєчасне,точне і головне – повне і правдиве інформування громадян про ситуацію дозволяє зменшити напруженість у суспільстві і підвищити ефективність запобіжних заходів, зокрема спрямованих проти поширення інфекції.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» в частині першій статті 1 приводить визначення публічної інформації:
«Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом».
Відповідно до статті 13 розпорядниками публічної інформації є не тільки органи державної влади і органи місцевого самоврядування. До розпорядників публічної інформації, які зобов’язані надавати відповіді, відносяться також:
- юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
- особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків;
- суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
суб’єкти господарювання, які володіють:
- інформацією про стан довкілля;
- інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
- інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян;
- іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Таким чином запитувати інформацію, зокрема пов’язану з розповсюдженням коронавірусу або заходами, спрямованими проти розповсюдження хвороби – можна також у підприємств приватної форми власності, якщо вони відповідно до закону є розпорядниками публічної інформації.
Часом розпорядники публічної інформації відмовляють в її наданні, посилаючись на те, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом. Наприклад, персональною інформацією або комерційною таємницею. Проте Закон України «Про доступ до публічної інформації» передбачає врегулювання таких випадків. Частина друга статті 6 Закону передбачає:
«Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні».
Саме дотримання цього «трискладового тесту» є обов’язковою умовою для правомірності відмови в доступі до публічної інформації. Про це наполегливо нагадує Пленум Вищого Адміністративного Суду України в Постанові від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», зазначаючи:
«Аналіз вказаних положень законів свідчить, що розпорядник повинен застосовувати “трискладовий тест” – вимоги, передбачені частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, – з урахуванням особливостей вищевказаних положень. Застосування “трискладового тесту” в такому разі повинно здійснюватись таким чином:
1) встановлення відповідності обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації одному із захищених інтересів (у справах щодо надання конфіденційної інформації, як правило, такими інтересами є захист репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно);
2) встановлення можливості завдання істотної шкоди цим інтересам;
3) порівняння цієї потенційної шкоди з правом громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Якщо ця шкода не переважає суспільний інтерес в доступі до інформації, то конфіденційна інформація може бути розголошена і доступ до неї не може бути обмежений.
Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини».
Додатково варто пам’ятати, що відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України «Про інформацію» не може бути віднесено до інформації з обмеженим доступом відомості:
«1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;
3) про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов’язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів;
5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до закону;
6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».
Закон України «Про доступ до публічної інформації» додатково в частинах п’ятій, шостій статті 6 визначає, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно – окрім випадків, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. Також не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України “Про запобігання корупції”, крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону.
Навіть у випадку, коли запит дійсно стосується певної інформації з обмеженим доступом – розпорядник має керуватись положеннями частини сьомої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Введення карантину в державі, наявність режиму надзвичайної ситуації, навіть введення режиму надзвичайного стану не відміняють зазначені вище норми щодо публічної інформації, щодо переліку відомостей, які не можуть бути утаємничені. Обмеження доступу до публічної інформації на час карантину можливо лише щодо деяких способів, наприклад шляхом безпосереднього ознайомлення з інформацією в приміщенні розпорядника, і має носити рекомендаційний, а не обов’язковий характер.
Стаття підготовлена Інститутом Масової Інформації.